ВІДМОВА ВІД ПРАВА ВИМОГИ, ВІДМОВА ВІД ЗОБОВ’ЯЗАННЯ І ВІДМОВА ВІД ДОГОВОРУ В РЯДІ ПРАВОПРИПИНЯЮЧИХ ФАКТІВ

Анотація

У статті аналізується правоприпиняючий механізм відмови особи від права вимоги у порівнянні із відмовою від зобов’язання і відмовою від договору. Через системну взаємопов’язаність вимоги як суб’єктивного права кредитора, зобов’язання і договору, відмова від буд-якого із згаданих правових явищ має наслідком припинення правовідношення. Зазначається, що відмову слід віднести до категорії правочинів і правоприпиняючих юридичних фактів. Вказується, що доктринальне бачення джерел права на відмову від вимоги, та відмови від зобов’язання і від договору, різняться. Відмова від вимоги вважається способом здійснення суб’єктивного права, а відмова від зобов’язання і, почасти, відмова від договору розглядається в контексті захисту порушеного права особи. Відмовляючись від вимоги кредитор використовує правомочність, яка міститься у самій вимозі, тоді як механізм відмови від зобов’язання і договору ґрунтується на реалізації правомочності захисту, щодо якої у доктрині відсутній консенсус про її належність до змісту відповідного суб’єктивного права. В науці право на захист інколи розглядається як спосіб самозахисту права або міра оперативного впливу на порушника. Вказується, що такий погляд не охоплює випадки відмови від договору без його порушення іншою стороною. У статті наводиться стислий аналіз концепції «секундарних прав», запозичених із німецької цивілістичної доктрини, які пояснюють механізм одностороннього припинення зобов’язання або договору. Підкреслюється відмінність поняття секундарних прав від поняття заходів оперативного впливу або способів самозахисту, оскільки останні характеризують діяльність, спрямовану на усунення наслідків порушення права, що і визначає їх цільову спрямованість, тоді як секундарні права обґрунтовують право особи на односторонню зміну правовідношення, незалежно від причини. Робиться висновок про відсутність єдиної концепції права на відмову, з огляду на відмінне теоретичне бачення джерела такого права. Проте зазначається, що така відмінність має скоріше епістемологічний характер, заснований на класифікації суб’єктивних прав